Торговий двір, гостинний двір, заїзд...

Як тільки не називають ці два старовинні будиночки у історичному центрі Тиврова. Вони і тепер досить колоритні, незважаючи на досить таки жалюгідний стан. Цілком можливо що доживать вони свої останні роки...

Тому напевно зовсім не зайве поговорити про них, адже це власне все що залишилось від великого комплексу старовинного центру Тиврова - Ринкової площі. Саме тут, згідно королівського привілею, наданого 8 жовтня 1744 року королем Августом ІІІ, відбувалися місцеві ярмарки. Власне саме вони дали поштовх розвитку містечка, поширенню ремесел та в цілому для збільшення значущості поселення. Здавна Тиврів мав одночасно кілька власників, однак ніхто з них не поспішав робити поселення своєю резиденцією. Звичайне село, розкидане по крутогорбам над рікою Богом. Лише після того, як тут замешкав брацлавський хорунжий Ян Міхал Калетинський, Тиврів почав бурхливо розвиватися. Ось як описує це історик Антоній Роллє, що працював у свій час в тиврівському родинному архіві Ярошинських.

'' …З 1700 р. він часто відвідує Вінницю; через п'ятнадцять років він віддається сільському господарству і з того часу до самої смерті енергійно працює над насадженням порядку в краї. Він заклав палац у Тиврові – ця справа у пору, коли показувалися ознаки гайдамацтва, потребувала неабиякої сміливості - поряд з палацом будує каплицю, приваблює міщан, ремісників, торговців, забезпечує торговельні вигоди купцям, будує будинки,погреби у ратуші, що красиво підносилась у центрі містечка..''

'' . Під час багатолітнього управління хорунжого містечко Тиврів розширилося і прикрасилося. Він виклопотав для нього у Августа III ярмаркове право (1744 р.), забезпечив міщанам безпеку; по сучасній люстрації в Тиврові налічувалося міщанських сімейств 171, селянських 72 (крім чиншовиків, що платили натурою або роботою), Крім ратуші в містечку рахувалося 347 будинків, костел, православна церква. Панські будівлі та двір, званий замком, містилися у великому порядку.''

Пізніше, під час збройної суперечки за володіння спадковою частиною Тиврова між вдовою Калетинського, який на той час уже помер, та Захарієм Ярошинським, саме на Ринковій площі сталися основні криваві події цієї сутички. Ярошинський з військовим загоном вночі таємно зайшов у Тиврів та зайняв будівлю ратуші. Адже ''..Ратуша була єдиною будівлею в містечку, яка забезпечувала хоч якусь безпеку: цегляна, двоповерхова, величезна, розлога, обліплена крамницями, а всередині так звана аустерія, винна крамниця та заїзд , в якому з легкістю могла поміститись сотня коней.'' Бій тривав 15 діб. Осаджені в ратуші стійко тримали оборону, витримавши і шалені обстріли і намагання супротивників викурити їх підпаленими скиртами соломи, якими заставили Ринкову площу..

Врешті пани порозумілися, залишивши Тиврів у руїнах.. Втім одразу ж переможець – Захарія Ярошинський - починає відбудовувати містечко. І звичайно торгівельний центр знову постає навкруг вцілілої ратуші. Уже за рік Тиврів частково був відбудований . Тут проживали: 180 городян, 61 єврей, шляхти чиншової - 22 родини, панських селян — 525, людей «вільних від данин» або «слобожан» — 30, ''дідів у ямах'' або ''бідняків без хат'' — 11. Щорічний дохід обчислений у 21 489 злотих.

Ярошинський далі розвиває містечко, налагоджує торгові відносини з Данцінгом. Однак чорна смуга: події Барської конфедерації, розорення Тиврова гайдамаками та епідемія чуми сповільнили розвиток містечка. Після довгих поневірянь Ярошинські повертаються до Тиврова. По смерті Захаріуша Ярошинського справами з успіхом керує його вдова Маріанна. Маєток розквітає. Маріанна Ярошинська замовляє архітектору Петровському побудову нового палацу на місці похмурого старого готичного дому. Біля палацу, який уже не виконує оборонного призначення, закладається сад та парк.

Пожвавилась і торгівля. Сприяв їй і спадкоємець, Цеслав Ярошинський. На початку 1800-х років кожних дві неділі в містечку відбуваються торги. Ринкова площа стає осередком торгівлі та ремесел, де головну роль грає єврейська община.

Постає так званий '' Гостинний ряд''.

В описі Тиврова 1780-х років читаємо - " В Гостинном ряду лавок каменных 15, деревянных 3,а всего 18. Евреями продаётся в малых кусках гарнитура, тафта, платки, ленты, бумажные ситци, полуситцы демитоконы, китайки; платки разных цветов, российские пестриди швабской и простой холстъ и бакалею въ деревянныхъ лавкахъ соль, табак, смолу и деготь. Все оное вывозится из местечек Бердычева ,Ямполя и города Могилева..’’ Працює 7 млинів, цегельний та шкіряний заводи, п’ять винокурень. Єврейське ремісниче братство нараховує 2 чоботаря,4 кравця, 3 шапошника, один ювелір. Працює пивоварня , де ‘’…на семъ мастер вольнонаёмный изъ нъмцов..’’ Так – так, традиції пивоваріння у Тиврові відомі з 18- го століття, задовго до графа Гейдена.

‘’Гостинний ряд’’ на довгі роки стає головним осередком торгового життя містечка, прекрасно себе почуваючи при чергових власниках Тиврова: Генріх Ярошинський, за ним князі Кочубеї, Констянтин Васильович Енгельгардт та граф Дмитро Федорович Гейден прекрасно розуміли вигоди для себе і для містечка від такого співробітництва. У 1913 – му році тут налічувалось уже 27 лавок та магазинів. Щовівторка проходили великі базари .Спокійне розмірене життя порушилось у 1917 році. Хвиля погромів повертаючими з фронту солдатами не оминула і Тиврів. Потім неодноразові переходи влади у містечку не сприяли вільній торгівлі. Все втекло в тінь. Грабунки, реквізиції стали буденним явищем. Торговці навіть у 1920 -му році уклали договір з тиврівською міліцією про охорону за дзвінку монету, зовсім як в лихих 90-х. У 1922-му спробували створити власний Комітет ринкових торговців для захисту своїх прав. НЕП ненадовго дав перевести подих. І надалі ‘’Гостинний ряд’’ зберігає колорит і традиції, тут завжди можна щось купити, полагодити, обміняти.. Аж поки у липні 1941-го в містечко не прийшла війна, яка назавжди змінила життя єврейської общини Тиврова. Навіть не змінила – забрала його...

Післявоєнні роки та роки ‘’розвиненого соціалізму’’ змінили обличчя Ринкової площі. На місці давньої ратуші почали будувати масштабну будову райкому комуністичної партії, але СРСР розвалився раніше завершення будівлі, яка ще довгі роки стояла пусткою, дивлячись пустими вікнами на пам’ятник уже нікому не потрібному Ульянову. Він ще довгенько стояв на площі, вдивляючись в перехожих. У старих торгових лавках почергово гостювали різні установи, яким втім діла не було до архітектури та збереження якоїсь там ‘’автентичності’’. Центр містечка уже далеко звідси...

Час змінює все і останні вцілілі будиночки ‘’Гостинного ряду’’ помалу розсипаються, з останніх сил зберігаючи дух старовинного Тиврова.