ЧИ ПОТРІБНІ БУДУТЬ НАМ ГЕРОЇ НИНІШНІ,ЯКЩО НАМ НЕ ПОТРІБНІ ГЕРОЇ МИНУВШІ?

Нещодавно був неабияк приємно здивований та одночасно засмучений деякими подіями, що відбуваються у Тиврові. Це співпало з бажанням написати про деякі власні дослідження та думки,дотичні до історії Тиврова та і мого рідного міста Гнівань. Тому вирішив написати невеличкий допис – роздум. Отже – по порядку Нещодавно на офіційній сторінці Тиврівської територіальної громади прочитав рішення депутатів селищної ради про перейменування згідно з Законами України деяких назв вулиць на території громади. Справа потрібна і у нинішній час навіть уже досить буденна.

Однак пропонована назва однієї з вулиць викликала цікавість та,повторюсь,приємне здивування. Мова йде про вулицю Некрасова,яку пропонується перейменувати на вулицю Галицької Армії. Таким чином Тиврів - перший та єдиний населений пункт в Україні де з'явилася вулиця з таким іменем! Скажу чесно – займаючись кілька років дослідженнями про перебування воїнів Української Галицької Армії у Тиврівському районі,пересвідчився у тому що подвиг її воїнів навіть не те щоб недооцінений,а і часто навіть невідомий широкому загалу мешканців. Власне через це і відбуваються події,про які я напишу пізніше. Українська Галицька Армія (УГА) – унікальне поєднання любові до України,самопожертви,стійкості та навіть самозреченості в ім"я вищої цілі. Нагадаю,а декому можливо відкрию, коротку історію боротьби та бойового шляху УГА. У жовтні 1918 року,внаслідок поразки у Першій світовій війні,розпадається Австро – Угорська імперія.На її території постає декілька нових держав. Українці Галичини та Буковини теж не втрачають нагоди для самовизначення і у жовтні 1918 року скликають Українську Національну раду ,яка 19 жовтня приймає Прокламацію Української Національної Ради, у якій йшлося про утворення Української держави на українських етнічних землях у складі Австро-Угорщини. Однак австрійський намісник відмовився передавати владу представникам Ради,натомість готуючись передати її 1 листопада 1918 року у Львові представникам відроджуваної Польскої держави. Час ішов на хвилини. І в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року українські бійці,захоплюють львівські адміністративні будівлі,телефон,телеграф,вокзали.. Над містом піднято жовто – блакитний прапор. Австрійський намісник в таких умовах вимушений був передати владу Українській Національній Раді,яка оголосила про створення Української Держави – Західноукраїнської Народної Республіки. Ці події відомі нині в історії як «Листопадовий зрив» Однак з цим не змирилися поляки і фактично відразу 1 листопада розпочалася польско – українська війна. Для захисту нової української держави було проведено мобілізацію і утворено Українську Галицьку Армію,що мала в основі формування етнічних українців з бувшої армії Австро -Угорщини. В боях з чисельно переважаючою та підтримуваною фінансово та технічно з боку західних держав польскою армією,УГА стійко боролась дев"ять місяців,потерпаючи від браку боєприпасів та спорядження і навіть в таких умовах проводячи блискучі воєнні операції. Тим не менш,притиснута польскими військами до прикордонної річки Збруч,у липні 1919-го УГА переходить на територію УНР,де об"єднавшись з армією Української Народної Республіки одразу включається у боротьбу з більшовицькою навалою та бере участь у поході об"єднаних армій на Київ і здобуває його.Однак пізніше,через недолуге керівництво верхівки УНР,армія залишає Київ і відходить переважно на терени Поділля. Район перебування УГА пізніше буде названо "Чотирикутником смерті" Оточена з заходу польскою армією,з півночі та сходу - більшовицькою Червоною армією та з півдня - армією Денікіна,УГА стійко трималась,аж поки не з'явився новий,фатальний ворог. Саме тут,на Поділлі, від осені 1919 до лютого 1920-го розігрується справжня трагедія,яка практично знищила Українську Галицьку Армію та відіграла надзвичайно важливу роль у втраті державності Української Народної Республіки. Ім"я трагедії – тиф. За короткий час майже вся УГА перетворилась на один великий шпиталь.За різними даними тільки у Вінниці та околицях епідемія тифу забрала життя близько 18-20 тисяч солдат. І у квітні 1920-го Українська Галицька армія практично припинила своє існування. У Тиврові знаходилась польова лічниця 2-ї бригади УГА. Протягом листопада 1919-го і до січня 1920-го на старому кладовищі Тиврова з"явилося поховання воїнів ,що загинули від страшної хвороби.Точне число похованих солдат достеменно поки що невідоме,пошукові роботи тривають.На цей момент з багатьох похованих відомі імена лише трьох воїнів : Осип Трембецький, бунчужний Іван Мартинець,поручник Крушельницький, четар Ці імена збереглися,так як старші офіцери були в окремому списку.Набагато більший список рядових стрільців поки що не віднайдено,однак надія не втрачається. Приміром довга дослідницька робота по встановленню імен загиблих у Гнівані дала імена уже 194 воїнів,похованих на чотирьох місцях поховання. Слід сказати що УГА була мабуть єдиною армією того часу ,яка не займалась мародерством та не брала участі в погромах.Більш того,маючи в складі багато освідчених вояків організовувала своїми силами навчальні гуртки для дітей та дорослих,а у Вінниці навіть ставлячи вистави на українській мові у місцевому театрі. Через форму австро – угорської армії,яка залишилася у вояків ,населення часто називало галичан «австрійцями». Деякі з спогадів старожилів про «австрійців» у Тиврові довелося чути і мені. Окремі стрільці по оздоровленню залишилися проживати у Тиврові,Кліщеві,Шершнях. На рідкісних світлинах до допису – воїни 2-ї бригади УГА,зокрема 2-го куреня,що дислокувався в Тиврові. Українська Галицька Армія – без сумніву видатний приклад прагнення до боротьби за свою державу. Боротися без надії, з переважаючим у чисельності та оснащені ворогом,зберегти честь воїна та не опуститися до грабежів та мародерств у лихі часи,покинути власний дім та пройти тисячі кілометрів в боях заради ідеї Єдиної України і припинити боротьбу лише не встоявши перед смертельною пошестю. Чи заслуговує це хоча б на пам"ять? Питання ніби риторичне.Звісно так! Однак,на моє здивування,деякими жителями Тиврова уже подана скарга на зміну назви вулиці.Аргументи – не хочемо Галицької Армії,хочемо Козацьку.. Складається абсурдна ситуація – не підходять людям Герої..Краще Герої звичні,загальні ніж Герої конкретні,які билися тут , віддали життя та поховані саме в Тиврові. І в голові крутиться питання: ЧИ ПОТРІБНІ БУДУТЬ НАМ ГЕРОЇ НИНІШНІ,ЯКЩО НАМ НЕ ПОТРІБНІ ГЕРОЇ МИНУВШІ?