Тиврівський парк має свою, особливу історію...

Зараз він занедбаний і мало що нагадує про минулу розкіш. Але колись проходжались по ньому і його засновниця Маріанна Ярошинська і прозваний ‘’Великим Фактором Тиврівським’’ Цеслав Ярошинський; і ціла вервиця подільських губернаторів; і члени родини російського імператора; і незліченна кількість духовників найвищих рангів; і все довколишнє гонорове дворянство..

Гуляли тут великі композитори: молодий та закоханий Микола Леонтович та шукаючий натхнення Кирило Стеценко. Проходжались знані вчені та письменники.

Стежками його проходили солдати різних армій : імперської, з яскравими френчами, шпорами та шаблями, ще книжно – романтичної, але насправді жорстокої та чужої ; польскі повстанці, що пішли на безнадійну справу з любові до Батьківщини; галицькі стрільці, помираючи від тифу, востаннє дивилися у темне небо, що опускаючись все нижче і нижче , накривало їх та закривало повіки; червоні ідейні нещадні чужинці водили через нього групи ‘’класових ворогів’’ з зв’язаними руками; обривали яблука мадяри та румуни, невідомо навіщо прийшовши на цю землю з зброєю..

Цими стежками ходила історія..

В кінці вісімнадцятого століття, власниця Тиврівського ключа вдова Захаріяша Ярошинського – Маріанна, розпочинає перебудову тиврівської резиденції. Небезпека гайдамаччини минула, часи стали спокійнішими та стали диктувати нові вимоги. Постала необхідність змінити похмурий вигляд двору, що довгі роки був схожий радше на укріплення.

Слідом за побудовою нового палацу, проектується і парк. Історик Антоній Йозеф Роллє, що працював у тиврівських архівах Ярошинських, пише про це так : ‘’ Роботи закінчено у 1784 році. Замість замку постав палац, а з огляду на те що вимоги часу стали іншими, що гайдамацтво зникло, а в краю стало спокійно, то будівля не мала ніяких фортифікаційних ознак. Замість частоколу з колод та земляних валів стояв легкий мур. Замість бійниць на головному будинку – башенки, замість фруктового саду на схилі, що спускався до Богу – англійський парк. Алеї засаджені декоративними кущами, а біля палацу зелені газони та квітники..’’

Є у тиврівського парку і власні міфи : зокрема про озеро з містком та алеї з античними статуями. На жаль це лише легенди. Описи тиврівського парку різних років ніколи не згадували нічого подібного.

Францішек Ковальський – польский поет та перекладач

Польский поет та перекладач Францішек Ковальский, перебуваючи у Тиврові у 1820 – му році, залишив нам опис парку : ’’ Після меси і сповіді у Костьолі Домініканів в Тиврові ми пішли в просторий сад позаду монастиря. Тоді він не був схожий на те, що є сьогодні, але його вигляд і тоді був дивовижним. Єдине, що йому бракує - проточна жива вода; але ж навіть Mетцель не зможе цього зробити. ( Людвіг Метцель – творець парку в Умані)

З найвищої точки саду відкривається чудовий вид на околиці за звивистим Богом, Пиляву та кілька інших сіл; це пейзаж, гідний живопису Кассанови або нашого покійного Олександра Вічерського, який ховав власні чудові пейзажі у своєму портфелі. Загалом Тиврів та його різноманітні краєвиди не поступаються гейдельбергським , хіба що гори та скелі не такі високі. Місто лежить на правому березі Богу, що біжить під ним і в’ється як широка срібна стрічка і раптом розвернувшись повертає направо і зникає в скелях Міхайлівки, звідки знову біжить до Дзвонихи , Соколинців, Печери і далі, далі, аж до моря…<..> ..Навіть по приїзду з Вінниці, Тиврів має вигляд чудового міста і гордо дивиться на низинні навколишні села, що ростуть біля нього як маленькі пташенята під опікою своєї матері. Біля костелу сьогодні стоїть гарний і великий будинок, резиденція родини Ярошинських, спадкоємців цього місця. Раніше вінницький маршалок Чеслав Ярошинський, якого я особисто знав у молодості, жив у сусідній Пиляві, а згодом переїхав до Тиврова. Ми були вдячні , що побачили сад і все це чарівне місце…’’

Чеслав, а пізніше і його син Генріх, продовжують розбудовувати парк. Однак за участь у антиросійському повстанні, влада змушує Ярошинського продати маєток російським власникам. У 1867 – му році Тиврівський ключ за 197 000 рублів викуповує князь Михайло Вікторович Кочубей - таємний радник, що якраз оженився на француженці Євгенії Еліс де Брессан.

Дружина князя Кочубея – Євгенія Аліса де Брессан

Князь Михайло Вікторович Кочубей – власник Тиврова у 1867 – 1874 роках

Можливо у подружжя були великі плани, пов’язані з Тивровом, однак тут вони з’являлись лише зрідка. Тим не менш роботи по облаштуванню маєтку та парку велися і далі : палац розширено та добудовано, проведено водогін, парк та сад покращено.

У 1876- му році палац навіть кілька місяців слугував резиденцією Великого князя Ніколая Константиновіча – племінника російського імператора Алєксандра ІІ, висланого сюди в заслання після родинного скандалу.

Великий князь Ніколай Константіновіч Романов – племінник російського імператора Александра ІІ. Відбував у Тиврові кількамісячне заслання у 1876 – 77 роках

Після смерті Михайла Вікторовича маєток переходить у власність його сина Михайла Михайловича, який започатковує у Тиврові так званий ‘’TATTERSAL`` - велику кінну ярмарку, де крім коней можна було купити все для спорядження карет та екіпажів.

Молодість та недосвідченість молодого князя зіграли з ним злий жарт. Гостро потребуючи коштів для виплати боргів, він у 1892 році продає тиврівський маєток дворянину Констянтину Васильовичу Енгельгардту . Незважаючи на молодий вік власника ( князю ледь виповнилось 30) маєток перебував у досить гарному стані: було збережено пивоварний, цегельний заводи; число млинів зросло, у парку з’явилися оранжереї та екзотичні фрукти. Не дивно що ціна маєтку зросла і продаж було здійснено уже за 900 000 рублів.

Новий власник маєтностей передусім мав інтерес у господарській частині маєтку. В палаці він не жив, маючи власний будинок у Михайлівці і утримання його лягало відчутним тягарем на панський бюджет. Підприємливий власник, почувши що Подільська єпархія має намір будувати у Вінниці нову будівлю духовного училища, кілька разів посилав свого управляючого до єпархіального керівництва з пропозицією продажу палацу і таки домігся свого. Менш ніж за рік після покупки, палац уже було перепродано Подільскій єпархії за 145 000 рублів.

Єпархіальне керівництво після огляду палацу прийшло у захват та навіть відмінило уже прийняте рішення про побудову училища у Вінниці. Антоній Зеленецький - діловод Тульчинського духовного училища, яке мало переїхати в Тиврів, ще до оформлення покупки пише у розпорядженні:

Фрагмент з купчої на Тиврів між М.М.Кочубеєм та К.В. Енгельгардтом

‘’ При прийманні будинку з садибою від Енгельгардта варто звернути особливу увагу на сад, парк, оранжереї і т.п. Прості робітники, двірники, можуть через незнання садівництва все згубити. Варто запросити до догляду за садом та його підтримкою і можливим покращенням досвідченого садівника, якому призначити визначену платню, маючи на увазі що запрошений садівник може залишитись і для подальшої роботи після відкриття училища ще і в якості викладача садівництва … Прошу з особливою увагою віднестись до саду, щоб недбальством не згубити назавжди прекрасний сад…'’

21 вересня 1893 року на урочистому відкритті Тиврівського духовного училища, єпископ Подільский та Брацлавський Димітрій у промові зазначає :

‘’… Діти! тепер ви отримали розкішні палати княжого палацу, що знаходиться в прекрасному парку, який нагадує собою райський сад. Так постарайтеся ж поводитися в цій райській обстановці так, як належить вихованим дітям…’’

Зважаючи на умови керівництво духовного училища навіть започаткувало при училищі класи бджільництва, садівництва та городництва, розвитку яких сприяла велика кількість садибної землі, прекрасний парк, оранжереї, рідкісні та екзотичні фруктові дерева.

Розпорядження керівництва Духовного училища стосовно догляду за парком. Рік 1892-й

З опису передачі майна ми дізнаємось про деякі елементи паркового господарства:

‘’..104) Одна оранжерея цегляна, південний скат покритий склом, північний – гонтом; з тієї ж сторони чотири невеликих відділення. До тієї ж оранжереї прилягає невелика тепличка, крита склом.

105) Друга оранжерея цегляна, крита склом. При ній два погріби для фруктів та овочів з окованими дверями

106) Парники, обнесені решіткою. Вікон парникових, придатних до використання – 60, а зіпсованих – 20; всього – 80

107) Фонтанів перед палацом три, а за палацом один з усіма пристосуваннями, цементованими басейнами і двома фігурами птахів та однією – мавпи

108) Водопровідні крани є у парку та біля оранжереї

109) З передного та заднього фасаду палацу присутня загорожа з дроту, а біля квітника два чавунні стовпи з решітчатою кліткою для факелів. Навкруг садиби та парку огорожа кам’яна , а частково дощата , в порядку. Брама парадна з цегляною кладкою, другі ворота парадні – дощаті, треті, верхні – решітчаті, а з парку – гарні, дощаті. Парк, фруктовий сад та насадження не спустошені та в повному порядку…’’

Спеціальним розпорядженням навіть було заборонено випас худоби в парку.

Однак багато що в господарстві залежить від керівника. Багато що змінилось під час керівництва училищем священника Данила Горянського. Будучи людиною деспотичного складу, отець Данило намагався керувати всім господарством одноособово, що не могло не відбитися на загальному стані садиби. Уже в 1912- му році ревізійна комісія єпархії пише у звіті :

‘’ …1) приблизно одна шоста частина садиби засаджена картоплею, буряком та іншими необхідними для господарства училища продуктами та засіяна вівсом;

2) п'ять шостих садиби являють собою непрохідну гущавину лісу з чагарником, заростями та бур'янами. Між лісом зустрічається багато плодових дерев, запущених і затінених, і тому неплідних. Між плодовими деревами дуже багато старих, що давно підлягають заміні новими, але посадки молодих дерев не проводяться. Так як плодові дерева не очищені з належним знанням справи, хоча і обмазані вапном з глиною, то звісно сад дає мало користі, хоча міг би приносити чималі гроші. Порожніх місць з чагарниками багато і вони не використані. Ліс чомусь вважають злочинним очищати від чагарників ,заростей і нижнього гілля, внаслідок чого, оскільки садиба розташована над Бугом, там велика вогкість і шкідливі випари через велику кількість низин! Для оздоровлення садиби необхідно чагарник між лісом вирубати. Лісові дерева очистити від гілля принаймні сажнів на п'ять від землі і училище мало б утричі більше сіна, ніж тепер. Найкраще було б залишити по обидва боки алеї на одну сажень очищені дерева; решту лісу вичистити та засадити фруктовими деревами пізніх сортів. Якщо ж ліс не буде очищений, то там знайдуть притон вовки і злодії, тим більше, що в садибі стільки зайвих воріт і хвірток, що парк училища став місцем прогулянок всього Тиврівського населення; у базарні дні можна зустріти в училищному лісі багато п'яних. Прохід від училища до квартир економа та пральні вночі небезпечний…’’

Була введена постійна посада садівника з оплатою в 120 рублів в місяць. Однак всі прийняті міри виявилися запізнілими – настав 1917 рік..

‘’Радянський ‘’ період життя парку не відзначався нічим для нього корисним – чесно кажучи було не до того. Лише у 1948 році Вінницький Облвиконком затверджує Генеральний план Тиврова, де знайшлося місце і парку. Однак радянська бюрократія не поспішала приступати до роботи.

План існуючого парку у 1959 році.

Лише у 1959 - му році до цього плану повернулися. Однак парку це мало допомогло. У 1959 - му році парк мав територію 15 гектарів; там ще росла велика кількість величезних, більш ніж столітніх лип, каштанів, кленів, дубів. Ще було досить багато фруктових дерев: груш, яблунь, горіхів, черешень. По краях парку ще залишались густі зарості бузку.. Доріжки та стежки були стихійно натоптані, без будь якого планування. На території парку було шість великих полян з розмаїттям лісових квітів..

Технічний звіт про стан парку від Тиврівського райвиконкому. 1959 рік.

Зі звіту Тиврівського райвиконкому видно що : ‘’.. стан зелених насаджень парку запущений. Не ведеться необхідна прочистка та догляд. Багато всохлих дерев..

..Необхідні міри по збереженню парка слідуючі : встановити штат технічного персоналу для догляду за парком; провести планування та побудову алей згідно плану 1948 року, обладнати дитячий майданчик, танцмайданчик та літній кінотеатр. ‘’

Виконати ж вдалося лише деякі пункти. До планування справа так і не дійшла. Яким міг би бути парк, можна роздивитись з доданого плану.. Не склалося.

З найбільшого – побудовано лиш стадіон у парковому ярку. Він ще пам’ятає візити футбольних команд ветеранів збірної СРСР та київського Динамо у кінці 80-х. До слова, обидва матчі молода збірна району програла з однаковим рахунком 0:4.

Також пам’ятає він і ‘Червону калину’’ , виконану у серпні 1990- го, під тоді ще формально забороненим блакитно - жовтим прапором, ансамблем Сутисківського БК.

Нині стадіон не користується особливою популярністю. Його облуплені трибуни густо всипані соняшниковим лушпинням та пробками від пивних пляшок..

Дерева, нащадки тих самих, висаджених ще садівниками Ярошинських, мов сірі сумні покручі гомонять над втоптаними стежками про щось своє. Згадують..

А що їм залишається?..

І що залишиться нам?

Відбудова палацу після пожежі. Видно малесеньку частину зелених насаджень та клумб

Парк у Тиврові на мапі 1844 року

Князь Михайло Михайлович Кочубей – власник Тиврова у 1874 – 1892 роках ( фото 1930-х років)

План реконструкції парку. 1959 рік. План так і не було здійснено

Фото на пам’ять перед матчем з збірною ветеранів СРСР. 1988 РІК

Виступ ансамблю Сутиського БК під блакитно – жовтим прапором. Серпень,1990. До розвалу СРСР ще цілий рік