ПАЛАЦ ЯРОШИНСЬКИХ СМТ.ТИВРІВ

Будівництво велось у 1778 – 1784 роках. Палац Ярошинських являє собою двоповерхове приміщення побудоване в класичному стилі, з високими прямокутними вікнами, на стінах — прямокутні напівколони, які зверху закінчувались гіпсовими розетками. Парковий фасад будівлі, що зберігся носить риси пізнього бароко. Потрібно відмітити значні відмінності в характері декору правого ризаліту і всієї будівлі. Перший відноситься до залишків палацу кінця XVIII ст. та був виконаний у найкращих палладіанских традиціях раннього класицизму. Пізніша прибудова закрила фасад з чотирма напівколонами з малюнком капітелей (верхня частина колони) іонічного ордеру, малюнок капітелей повторюється і на декоруванні бічних частин споруди. Дах садиби скатний, довжина перевищує 150 метрів. Біля парадного входу, зі сторони Південного Бугу, були фонтани, бесідки та місце для духового оркестру. Всередині маєток мав багатий інтер'єр з безліччю картин на різну тематику і гарно мебльованими кімнатами.

В 1891 році садиба Ярошинських була продана Подільській єпархії, яка відкрила в палаці духовне училище. Через сім років у палаці сталася пожежа, в якій дуже постраждала центральна частина з фасадом, зверненим до костелу. Вона була значно перебудована на поч. XX ст. зі зміною у стилістиці будинку. У 1910—1911 рр. у ньому викладав спів видатний український композитор К. Г. Стеценко, про що нагадує меморіальна дошка. За короткий час перебування Стеценка у Тиврові було написано такі твори, як «Єднаймося» на слова І. Франка, кантату «Шевченкові». Також тут працював М. Леонтович, навчався О.Волосевич, В. Свідзінський, Шандровський Гліб.

В кінці 1919 - початку 1920 років тут знаходилась польова лічниця 2-ї бригади Української Галицької Армії, згадки якої підтверджує "Денник Начальної Команди Української Галицької армії"

Новий етап розвитку освіти розпочинається в радянський період. В 1921 році починають відкриватися дитячі притулки.

У цьому ж році організували трудову колонію, яка містилась «у 2-х поверховому будинку духовної школи. Допоміжний поверх використовується почасти під квартири службовців колонії, а почасти зайнятий трудовою 7-річною школою. Другий поверх з 17 кімнат зайнятий дитбудинком, в якому проживає 154 дитини».

Найбільше поповнення дитбудинку було в період геноциду-голодомору 1932 – 1933 років. В 1933-1934 році в приміщенні дитбудинку розміщувалася районна хлібопекарня. На початку 1940 року приміщення школи було замалим, щоб вмістити усіх дітей, що мали здобувати освіту, тому запланувалося будівництво нової школи, але 18 липня німецько-фашистські загарбники окупували Тиврівщину І війна зруйнувала усі плани. Зі шкільної лави випускники Тиврівської середньої школи пішли на фронт, щоб захистити свою Вітчизну.

У грудні 1941 року наступило деяке полегшення в житті вихованців дитячого будинку. Тиврів увійшов до складу так званої Трансністрії і тут з’явилися нові господарі – румуни. Але, від’їжджаючи, німці залишили тяжку спадщину. Вони пограбували дитбудинок, вивізши усі ліжка, забравши з майстерень верстати, навіть повиймали з вікон шибки. В 1959 році дитячий будинок перетворено в школу-інтернат.

З 1993 року школу-інтернат було реорганізовано в ліцей-інтернат для обдарованої сільської молоді, куди перейшла значна частина працівників школи-інтернату. На сьогодні він є Комунальним закладом "Тиврівський науковий ліцей" Вінницької обласної Ради.