ЗАБУТИЙ,НЕВІДОМИЙ чи ФАЛЬСИФІКОВАНИЙ?

Давно привертав мою увагу один пам'ятник.

Знаходиться він біля Тиврівського ліцею і попри те,що ніби стоїть на видноті ,завжди був таким собі обділеним увагою і офіційними особами району і самими мешканцями Тиврова.Нечасто ходили до нього з квітами,нечасто згадували та і не здивуюсь якщо не всі в Тиврові і знають що такий є.А якщо і знають – то навряд чи розкажуть кому він поставлений ,коли та чому.

Отже обеліск з чорного гніванського граніту на такій же гранітній основі.І напис « Вічна слава героям Громадянської війни. 22.11.1919»

Саме цей напис зачіпив і мов гвіздок в черевику довгий час не давав спокою. Адже 22 листопада НІЯКИХ бойових дій в Тиврові та околицях НЕ БУЛО. На честь кого тоді пам'ятник? Чому така дата?

Питання множились та не давали спокою'. Врешті було вирішено звернутися до архіву. Саме на цьому етапі дуже суттєву допомогу та підтримку надала Ольга Пастух з Тиврова,для якої розвиток цієї історії теж виявився досить неочікуваним.

Вдалося знайти " Паспорт пам'ятника",датований 28 червня 1955 року .Отримані відомості здавалось би заплутали ще більше.. Виявилось що напис на пам'ятнику

спочатку був взагалі… інший.

Але по порядку.

Отже – ще у 1955 році біля ліцею знаходилось невелике поховання з дерев'яним пірамідальним стовпчиком,обрамленим залізом ,висотою 1 метр і з залізною зіркою на вершині.З північного боку від стовпчика знаходився земляний насип могили,шириною 3,5 метра. І напис « Вечная память павшим героям гражданской войны 22.11.1922.»

Питань все більше. У 1922 році тим більше ніяких бойових дій в Тиврові не велося ,та і так звана «громадянська війна» офіційно давно завершилась. Можливо це дата встановлення пам'ятника? Що ж - ,спробуємо розібратися.

Паспорт пам'ятника,про який згадано вище, було складено в рамках заходів з обліку пам'яток історії,які потребують реставрації та ремонту,що проводились у 1955 році Управлінням культури Вінницької області. Цими ж заходами передбачалось і усунення різного роду неточностей в написах ,датуванні тощо.З цією метою було опитано безпосередніх свідків тих буремних подій : завгоспа школи Мельника М.І.

та колгоспника Гончарука Пилипа Івановича.До речі Пилип Іванович виявився прадідусем Ольги Пастух,що дало додаткові переваги в пошуку.В результаті опитування було прийнято рішення замінити напис на «більш грамотний» і змінити датування(!).

Здавалось би,що це змінює? Насправді дуже багато та кардинально.

Пам'ятник на похованні було встановлено не відразу,а так би мовити «заднім числом»,через досить великий проміжок часу після події.У багатотомнику « Історія міст і сіл УРСР» видання 1972 року стверджується ,що пам'ятник спорудили учні Тиврівської трудової колонії. На мою думку його було споруджено взагалі після 1944-го року,бо сумнівно що німецькі ,а потім і румунські окупанти,які розміщувались в приміщенні тодішнього дитячого будинку, терпіли б під боком і майже в центрі містечка обеліски з червоними зірками. Але як би там не було,очевидці підтвердили що саме поховання з'явилось саме у листопаді 1919 року.

Далі найцікавіше – які «герої громадянської війни» могли загинути в Тиврові у листопаді 1919-го?

Справа в тому що попри неодноразовий перехід влади в Тиврові, бойових дій в містечку практично не велося. Влада просто переходила з рук в руки,слідом за проходженням через містечко тих чи інших армій. Які ж війська та підрозділи знаходились в Тиврові на той час?

З липня 1919-го по січень 1920-го у Тиврові знаходились підрозділи Української Галицької Армії!

У листопаді 1919-го у Тиврові розміщувався 2-й курінь 2-ї Коломийської бригади 3-го корпусу Галицької армії.Тут же ,в приміщенні тоді ще духовного училища, розміщувалась польова лічниця 2-ї Коломийської бригади. Це був час страшної епідемії тифу. Пошесть косила вояків масово та безжально.Точне число бійців,що померли у Тиврівській лічниці і досі поки що невідоме.

Однак нам відомі прізвища двох старших офіцерів що померли у Тиврові.Згідно з спогадами учасників подій,померли вони саме у листопаді 1919-го!

Більш того,згідно з свідченнями Василя Пилиповича Гончарука,сина того самого колгоспника Гончарука Пилипа Івановича,якого опитували в якості очевидця

подій у далекому 1955 році,батько розповідав йому,що у могилі біля ліцею поховано …двох військових(!)

Що в результаті? Дозволю собі викласти власну версію.

У 1919 році у приміщенні тодішнього духовного училища розміщується польовий госпіталь Української Галицької Армії. Померлих вояків ховають на кладовищі ,в той час як померлих двох вищих офіцерів – Крушельницького та Трембецького ховають поряд з лічницею в окремих могилах.Саме так ховали померлих вояків і у Гнівані – сотників та капеланів окремо..

Через якийсь час могилу вирішують впорядкувати ,але з плином часу у пам'яті людей змішуються «червоні,зелені,петлюрівці,денікінці..» і на пам'ятничку просто пишуть досить поширене в ті часи «героям гражданской войны» і ставлять помилкову дату.Яку виправляють у 1955 році два незалежних очевидця подій.

Чи можу я повірити що пам'ятник справжнім червоноармійцям до 1955 року знаходився б в такому жалюгідному стані? Ні,не можу.Такі пам'ятки завжди використовувались радянською владою у ідеологічній роботі.

Поховання було неприйнятне для влади,так як вона прекрасно розуміла,що ніяких червоноармійців там і близько не могло бути ,але просто знищити могилу теж уже не могла.Тому було вибрано саме такий варіант – увіковічення владної версії.Щоб не дошукувались істини. Граніт,на граніті напис - неконкретний,туманний ,а сам пам'ятник тихо завели в тінь і старались не згадувати.

Так і стоїть він досі – пам'яттю про те,як з справжніх героїв роблять міфічні ,нікому непотрібні химери...

Сердечно та щиро дякую за допомогу в пошуках Олі Пастух.

Любіть свою історію)