Гришівці – мальовниче село,що виникло у двох неглибоких балках з хуторів біля містечка Красного

Вперше поселення згадується у документах 1664 року, у переліку маєтностей магнатського роду Потоцьких під назвою Rzeszowce або Решівці . Під цією ж назвою село було внесено і у подимний реєстр 1716 року, а уже в 1723 – му році тут будується дерев’яна Свято – Успенська церква. У середині 1700-х років Гришівцями володіє підстолій Великого князівства литовського князь Юзеф Любомирський,який відділяє Гришівці та Іванківці від Маянівського маєтку. Пізніше село належить Карським : в 1799 році тут стара церква з одним священником, при церкві школа. Працює маленький винокурний заводик та млин, що стояв на ставку та по причині недостачі води працював лише весною та після великих дощів. Мешканці села з великим успіхом розвивали садівництво : поміщик отримував з кожного дерева груш та яблунь – по 9 грошей, з сливи та вишні – по 6 ,а з черешні - по 3 гроша. Також розвиваються пасіки: поміщику сплачували з кожного вулика по 15 злотих.

Запис про шлюб Артура Руссановського з Марією Цехановецкою у церкві св. Хреста в Варшаві

На початку 1800-х років Гришівці купує Каєтан Руссановський – полковник польської кавалерії, бельзкий стольник, кавалер ордена св. Станіслава. Саме рід Руссановських сприяв найбільшому піднесенню села, а до деяких тогочасних досягнень не зміг дотягнутись навіть більш механізований колгосп радянського часу. Почергово Гришівцями володіли син Каєтана – Олександр, син Олександра – теж Каєтан ( очевидно названий на честь свого діда) і нарешті найбільшого розвитку господарство Гришівців досягло в часи другого сина Каєтана – Артура Руссановського.

Артур Руссановський народився у 1855 році, здобув за кордоном сільськогосподарську освіту, був одним з найактивніших учасників Подільського сільськогосподарського товариства. Був одним з найвідоміших меценатів Поділля. В ті часи писали, що важко було знайти в околицях костьол в будівництві якого не прийняв би участь Артур Руссановський. Зокрема він зробив великий внесок і в будівництво костьолу св. Йосипа у Гнівані, надавши 30 000 штук цегли.

Артур Руссановський з Дружиною Марією Цехановською та донькою Марією 1912 рік

Пробіжимося поверхово по господарству пана Артура в Гришівцях (станом на 1901 рік):

• Сорти польових рослин вирощуються такі: озима пшениця - єгипетська, банатка, maria hilf і нью-джерсі; озиме жито-шампанське; овес-канадський; горох-вікторія; картопля -дабер і рейхс-канцлер; кормовий буряк - мамут; морква, червона конюшина та тимофіївка. Господарство продавало сортове насіння озимої пшениці нью-джерсі та червоної конюшини.

• Прийнята десятипольна сівозміна

• 30 коней, племінні жеребці – англійський та два першерона; 34 пари волів; молочне стадо 50 корів покращеної місцевої породи з значним домішком симментальської та вістельмаршської порід. Для племінного розведення - 4 чистокровних корови симментальської породи. Свині – породи лінкольн,продаж племінних поросят

• Винокурний завод, переробляючий близько 7 тонн картоплі на добу/

Маєток Руссановських зобразив на своїй картині видатний художник Наполеон Орда.

Власник Рижавки Антоній Урбанський, описуючи маєток, розповідав про великий зимовий сад, теплиці з великими трояндами, затишні аллеї у старому саду, картини , вишукані меблі, бібліотеку.. Будинок , як і господарство, був розорений та зруйнований. Зберігся лише двоповерховий будиночок для прислуги, де досі знаходиться школа. Буремні роки революцій, боротьби за українську державність завершились встановленням радянської влади. Дуже скоро червоний звір показав своє обличчя: від голоду померли близько 300 жителів села… Показово, що комуністична організація в Гришівцях була заснована у..1933 році. Війна, окупація теж забрали свої жертви: 125 чоловіків не повернулися з поля бою.

Так і жив колгосп ‘’Більшовик’’. Вчив дітей у будинку панської прислуги, попередньо спаливши будинок господаря з трояндами та зимовим садом ; потроху забував про симментальську породу та пшеницю сорту ‘’Maria Hilf`; віддавав державі хліб взамін за трудодні та гумові чоботи . Співав пісні та ходив на мітинги; учив історію в школі, співчуваючи кріпосним селянам та йшов на поклон до голови за дозволом на виїзд з села. Передавав пошепки від діда - баби почуті історії про страшний голод і боявся написати прізвища померлих на хресті загальної могили.. Чи може просто не знав їх?

Та це уже зовсім інша історія…